У чому щастя?

«Щаслива Австрія» — так можна дослівно перекласти назву нового роману Софії Андрухович, який вийшов у середині минулого року. В основу назви ліг фрагмент поширеного крилатого вислову про габсбурзьку монархію XIX–XX ст. Саме цей міфами оповитий часопростір описує авторка у своєму творі.

Майже на трьохстах сторінках читач спостерігає за однією станіславською родиною, яка складається з чоловіка-скульптора, його дружини- німкені, її вірної служниці, пов’язаної зі своєю пані особистою трагедією й довгими роками спільного життя (від її імені ведеться оповідь), а також маленького приблудного хлопчика Фелікса — втікача з вар’єте. Авторка дуже добре передала тодішню атмосферу в Галичині: багатокультурність тих часів змальовано досить вірогідно, хоч подекуди схематично. Провінційний Станіслав оживає на сторінках книжки з усіма своїми єврейськими базарчиками й крамницями, повними екзотичних товарів.

Полонізми, германізми та діалектизми підкреслюють місцевий колорит. Особливо вдало авторка відтворює густе плетиво болісних людських стосунків. Психологічні портрети героїв, а надто героїнь зображено з неабиякою майстерністю. Серед головних мотивів твору проглядають проблеми суперництва між дівчатами, роздуми над ірраціональністю тієї влади, що її чоловіки інколи мають над жінками, а також тема служіння найвищій меті, хазяям, родині, монархії. Проте дійова лінія роману більше посередня й не надто вигадлива. Кілька разів під час читання виникало враження, що авторка не знала, як далі розвивати події. Усе, що відбувається в романі, не виходить поза межі спокійного провінційного життя «щасливої» Австрії. Хоч, дочитавши до кінця, мабуть, не один читач замислиться, про що ж він щойно дізнався і чи варто в усьому вірити оповідачці.

Софія Андрухович. Фелікс Австрія. — Львів: Видавництво СтарогоЛева, 2014.

Репортаж зі зламу епох

Безперечно, один з найпомітніших нещодавніх здобутків на ниві вітчизняної есеїстики та документальної літератури — книжка молодого ужгородського автора про події дев’яностих років — епохи так званої трансформації. Падіння тоталітарної радянської системи, поява демократичних тенденцій у політиці й суспільстві, а також утвердження незалежності України супроводжувалися вдертям на пострадянський простір дикого капіталізму та сили-силенної інших негативних явищ. Інфляція, знецінення нематеріальних цінностей, вибух кримінальної злочинності, зрощення політичних еліт з економічними «авторитетами» в законі — ці всі вади розвинулися саме в буремні дев’яності й даються взнаки дотепер. У своїх соціокультурних розвідках Лесь Белей послідовно описує все, з чим доводилося мати справу представникам його покоління, народженого у вісімдесяті. Так, наприклад, перший розділ присвячено солодощам.

Подальші розділи дають читачеві уявлення про тодішню освіту, телебачення, популярну музику, нелегкі пошуки роботи, а також подорожі за кордон, рекет і конкурси краси. Своєю спробою змалювати загальними рисами історію закарпатських олігархів, які зросли на місцевому криміногенному ґрунті, автор заслуговує на особливу повагу, бо й досі багато хто вважає, що ця тема не зовсім безпечна.

Збірку нарисів, рефлексій та художніх репортажів про не таке вже й далеке минуле доповнено спогадами очевидців. У ній чи не вперше розкрито безліч ключових моментів нашої недавньої історії. Ілюстрація на обкладинці цілком відповідає духові творів: вона неначе відбиває всю атмосферу дев’яностих років. А от від праці коректора в другій декаді нового тисячоліття хотілося б сподіватися кращого.

Лесь Белей. Ліхіє дев’яності. Любов і ненависть в Ужгороді. — Київ: Темпора, 2014.

Олексій Севрук