Поговорімо про гопників

З них сміються, їх побоюються, часом ненавидять або зневажають. Вони викликають огиду чи жалощі або стають темою жорстоких анекдотів. Так звані гопники — явище, яке побутує на теренах колишнього Радянського Союзу. Невідомо до ладу, чи тут ідеться про молодіжну субкультуру, а чи про найнижчий щабель кримінальної ієрархії, що її в українських реаліях легко сплутати з ієрархією правоохоронною або політичною. Спроба змалювати пацанські трудові будні з’являлася в українській літературі й раніше (згадаймо Олеся Ульяненка чи Павла Вольвача). Новою спробою всебічно розглянути феномен гопництва крізь призму художньої літератури стала антологія з неоднозначною назвою «Гопак». До порівняно тонкої книжки увійшли оповідання дев’яти українських письменників і одного білоруського літератора, що живе в Україні — Сергія Прилуцького. До того ж, як бонус, його оповідання подано мовою оригіналу. Укладачеві й авторам вдалося створити досить строкату мозаїку підходів до теми. Юрій Андрухович повертає читачів у міжвоєнний період і знайомить із тогочасним івано-франківським рекетом. Герой твору Артема Чеха ділиться спогадами про товариша дитинства, а може, й про себе самого. Андрій Тужиков переповідає сумний, майже баладний епізод про перше позбавлення волі. Мирослав Лаюк неприховано сміється з українського села та його комуністичного минулого. Натомість упорядник антології, Андрій Шийчук, розказує фантастичну і трохи моторошну історію. У цих суто чоловічих оповіданнях феноменові гопництва дано художній зміст. Отже, згадане явище на теренах України помалу переходить з реалій життя до реалій літератури.

Гопак. Антологія вітчизняної прози про гопників. Упор. А. Шийчук. Дискурсус, 2013.

Молюски, метелики i Духнович

По чотирьох роках від появи першої збірки віршів «Ніжна посмішка Берії» поет-двохтисячник і некрокомуніст Вано Крюґер повертається до читачів з другою книжкою поезій. «Зіґґі Фрейд & Ктулху. Казки братів Ґрімм за редакцією Вано Крюґера» — ось повна назва нового видання, яка промовисто свідчить про те, що збірку побудовано передусім на грі з культурними та мовними кодами. Творчий метод поета можна легко пізнати ще з попередньої книжки: широковідомі культурні явища та історичні постаті, якими, здавалося б, безвідповідально й епатажно жонглює автор, переобтяжені традицією інтерпретацій, надають одне одному нового, несподіваного змісту. Що сталося б, якби малий Зіґґі Фрейд (Фройд) обрав кар’єру морського капітана? Певно, курсував би океаном так само, як людською психікою, зазираючи до її найстрашніших і найпотаємніших глибин, збурюючи сон міфічного страховища. Гра з мовою стає можливою завдяки русинському «язичію», якому дав початок Олександр Духнович. Автор веде своєрідний діалог з основоположником русинського письма. Добірку, до речі, розпочинає концептуальний вірш із назвою «Азъ, букы, вѣды…», який знайомить із персональною авторською абеткою. Крюґер ніби відразу попереджає: цими літерами я користуватимуся надалі. Книжку доповнює есей про переваги однієї транслітерації імені відомого психоаналітика над другою. Збірку слід читати неквапом, вдумливо і, як усякі казки, бажано перед сном.

Вано Крюґер. Зіґґі Фрейд & Ктулху. Смолоскип, 2014.

Новий заряд харківського року

Прихильники Сергія Жадана й вітчизняного ска-панку нарешті дочекалися свята. Співпраця поета з харківським гуртом «Собаки в космосі» дала свіжі плоди — одинадцять пісень нового альбому «Бийся за неї», що наприкінці літа побачив світ у Міжнародній літературній корпорації Меridian Czernowitz. Буклет до альбому скидається більше на самостійну книжку-комікс. Слова пісень, за винятком однієї, написав Жадан. Крім соціальних та побутових тем (безробіття, расизм, піратство, еміграція, корупція та чиновницьке свавілля), у текстах звучать і патріотичні нотки. І це цілком природно, коли взяти до уваги драматичні події на сході України. «Бийся за неї!» — закликає слухачів пісня, яка дала назву всьому альбомові. Бо що ти робитимеш, як її не стане? Текст пісні «Марат» увійшов до останньої книжки Жадана «Месопотамія». А от композиція Pies — польський (чому не український?) переклад відомої протопанкової пісні I Wanna Be Your Dog, що його зробив поет Мартин Светлицький. У музичному плані «Собаки» разом із Жаданом дрейфують від трохи пісного ска до кросоверу і далі аж до сирого та дикого панку. Це додає їхній музиці неповторного смаку. Корпорація Меridian Czernowitz підтримала видання диску кількома концертами в Європі: поетично-рокова буря була відчутна в Харкові, Львові, Чернівцях, Коломиї, Празі та Берліні. Альбом можна послухати безплатно на сайті видавця.

Сергій Жадан і «Собаки в космосі». Бийся за неї. Meridian Czernowitz, 2014.

Занадто невинний альбом

Новий (тринадцятий) студійний альбом легендарної поп-рок-групи U2 з’явиться в продажу 13 жовтня, але слухати його безплатно можна вже від початку вересня на iTunes. Відкриває його багатонадійна композиція The Miracle, якою колектив ушанував пам’ять фронтмена гурту The Ramones — Джоя Рамона. Музиканти з U2 свідомі своїх переваг і вдало вміють користатися з них. Упадає в око (у вухо), що група працює як добре налагоджений конвеєр пісень. Що менше слухач знає про попередню творчість гурту, то більше припаде йому до смаку новий альбом. Незмінним лишається голос фронтмена Боно. Співак майже не вдається до експериментів. Важко сказати, чи це просто легковпізнанний стиль автора, чи, може, римейки та ремікси самого себе. Загалом альбом справляє не дуже яскраве враження через те, що занадто пісний і не просуває творчості гурту кудись далі, за межі звичайного. З одного боку — диск нікого не покривдить, а з другого — ніхто, крім завзятих фанатів і, можливо, нових шанувальників групи, не відчує від нього великого захвату, бо альбом занадто невинний.

U2. Songs of Innocence. Island, 2014.

Нічого зайвого

Звучить неймовірно, але це факт: український кінофільм завойовує світ. На Каннському кінофестивалі, де відбувся прем’єрний показ, фільм «Плем’я» здобув аж три нагороди. Чим же приваблює до себе жорстока драма Мирослава Слабошпицького? Події відбуваються в інтернаті для глухонімих дітей, — у занедбаному, постсовковому інтернаті, де стіни в коридорах до середини пофарбовані синім
кольором, де не світить половина лампочок і де молодь гуртується в плем’я, що живе за своїми неписаними законами. Творцям удалося досягти неймовірної автентичності: фільм знято у справжньому інтернаті для дітей з вадами слуху, а переважна більшість акторів — непрофесіонали. З розважливістю, гідною царя Соломона, вирішив режисер мовне питання: російськомовні реалії в українському фільмі цього разу не впадають в око, бо всі персонажі спілкуються на мигах. Це надає фільмові певної універсальності і сприяє його поширенню в світі. Фільм про любов у жорстоких пострадянських умовах, де панує право найсильнішого, зворушив знавців кінематографа на престижних світових фестивалях і має потенціал донести до пересічних глядачів зерно життєвої правди про українські будні.

Плем’я (The Tribe). 2013. Реж. Мирослав Слабошпицький.

Перебалакати про життя

Нема потреби широко знайомити глядачів з «Німфоманкою» — останнім фільмом данського режисера Ларса фон Трієра. Зрештою, як і з цим контроверсійним творцем. Ця стрічка, дещо механічно поділена на дві частини (145 хв. і 123 хв.), ще не вийшовши на екрани кінотеатрів, набрала розголосу через велику кількість відвертих сексуальних сцен. Сюжет фільму давній, як світ: оповідання життєвих історій. Підстаркуватий одинак Селіґман з мистецького світу одного вечора знаходить на вулиці побиту Джо, бере її до себе додому, і вона оповідає йому історії зі свого життя, сповнені еротичних походеньок. Глядачам уявляється такий собі донжуан у сукні. І хоч на перше око цей фільм — жива енциклопедія різноманітних сексуальних практик, проте розповідь Джо — далеко не монолог. У її діалозі з Селіґманом секс постає як одна з найголовніших антропологічних констант, як метафора музики, спорту, образотворчого мистецтва, літератури та філософії. А всі сфери людської діяльності, якщо вірити провідним психологічним доктринам, — це не що інше, як прояв витісненого лібідо. Картина Ларса фон Трієра — своєрідна симфонія гуманізму, в якій проглядає контраст висот і глибин, що їх може досягти людина. Дивовижні сюжетні виверти й несподівана розв’язка змусять вас додивитися картину до кінця. Фільм з’явився в українському кінопрокаті у березні цього року.

Німфоманка (Nymphomaniac). 2013. Режисер — Ларс фон Трієр.

ОЛЕКСІЙ СЕВРУК